Постановка являє собою складну драматичну дію, що відбувається паралельно у двох часових вимірах з різницею в 404 роки, у наш час та у сімнадцятому столітті в одному географічному місці, в замку та у місті неподалік. Головні герої — Художник і Дівчина, що за фатальним збігом обставин нараз перебувають в минулому та сьогоденні.
Синопсис
- Минуле
Юнак-годинникар і маленька спадкоємиця замку, під час бенкету з нагоди її хрестин, випадково уникають чаклунства Лісової Володарки. Покинувши замок, вони живуть лише думкою про його порятунок. Годинникар знає, якщо у день іменин спадкоємиці опівночі вдарять замкові куранти, — закляття впаде.
- Сьогодення
Художник, в архіві замку, досліджуючи рукопис легенди про чаклунство Лісової Володарки, натрапляє на дивовижні портрети. Зображення доньки давніх господарів замку дуже нагадує йому дівчину ... з сусідньої квартири, а портрет середньовічного годинникаря — копія він сам. Прагнучи за будь-що зрозуміти цей знак, художник інтуїтивно слідує загадковим настановам рукопису. У день хрестин і чаклунства, але рівно за чотириста чотири роки по тому, він організовує інсценування легенди у замку та запрошує дівчину, свою сусідку. Мрія героїв з середньовіччя про порятунок замку чудесно здійснюється у сьогоденні, в ході історичної реконструкції. Художник і Дівчина єднаються зі своїми середньовічними прообразами.
Характер і умови дії закладаються у сценах ХVII століття. Саме тоді з’являється драматизм ситуації "Головних героїв з минулого”, як віддзеркалення душевного дискомфорту “Головних героїв сьогодення".
Ускладненням драматичної дії можна вважати неочевидність способу розв'язки (неможливість потрапити до замку «з минулого» та відсутність у легенді настанов із "запуску" годинника на вежі замку), що привносить додаткову інтригу в перипетію постановки.
Відчуття близького сусідства двох епох підкреслена спільними пейзажами, інтер'єрами та іншими деталями. Водночас, статичний і безперспективний “вакуум минулого” сильно контрастує з динамічним сьогоденням. Освідомлення гігантської розірваності у часі створює приховану глядацьку напругу і співпереживання аж до фінальної сцени, коли завдяки силі перевтілення та синхронним діям героїв, їх кмітливості, наполегливості, довірі та терпінню, долається розрив у часі. Вони з'єднуються у сьогоденні і нарешті здобувають внутрішню гармонію.
Нереальна подорож героїв з минулого, шляхом перевтілення під час малювання портретів, непомітно відходить на другий план та стає фантастичною таємницею двох абсолютно реальних і щасливих людей.
Основне завдання режисера — відволікти глядача від аналізу складною, багатовимірної ситуації, за допомогою образної динаміки. У тому числі пластичної складової, хореографії і музики.
Настрій, ідея а згодом і сценарій виникли на основі вражень і ситуацій під час постановок музичного відео і театралізованих шоу.
Ми запропонуємо цікаві пластичні рішення, вишукані ландшафти та інтер'єри, відкриємо таємниці мініатюрних деталей.
Змією зів'ється спіраль годинника і час вернеться ... чотириста й чотири роки розчиняться опівночі
покажи це пророцтво ... і почуєш дзвін
... у той день в замку хрестили спадкоємицю ... готувалися до свята ... вполювали дичину й великого кабана ... що був слуга коханий володарки лісової
... на бенкет зібрались гості знатні ... святкували та чекали на карильйон
... володарка лісова дізналася ... соколицею прилетіла коли дзвони грали опівночі ... на себе обернулася й промовляла
... вкрали моє ... тепер з місця не зійдете ... хіба як цей дзвін почуєте ... так тому і бути
... промовила і враз куранти змовкли та всі заціпеніли
Почули дзвін і прокляття впало ... шукали спадкоємицю, але були лише портрети, ще й годинникаря ... намальовані у той день, за чотириста чотири роки
