"Популярність", то від латинського "populus" — народ.
Пригадую фільм Giorgino 1994 року. Писали, що він провалився в прокаті. Вочевидь, через відсутність тієї самої популярності. При цьому не можна сказати, що постановка є поганою. Надто, вважаю фільм шедевром. Але ж що завадило йому стати "народним"?Giorgino, насамперед, асоціюють з продюсером, режисером, композитором Laurent Boutonnat та з Mylène Farmer, франкомовною співачкою і поеткою, яка зіграла у фільмі головну роль. Це відомий тандем 1980-90-х років. Їх впізнавані музичні кліпи, а радше якісні короткометражки, були і залишаються популярними ... власне.
Чи Farmer і Boutonnat постали іншими у Giorgino? Аж ніяк! Втім, мабуть, саме це стало на заваді.
Раніше напрацьований баланс між "готичним сумом" і музикою, що у відносно нетривалих кліпах сприймався легко і сформував сценічний образ Mylène Farmer, був фатально зміщений у форматі повного метру. Протягом майже 3-х годин перегляду, музика закономірно відійшла на другий план та заледве чулась з-під грунтовної драматургії. Льодяний холод, символізм, смуток, чарівна приреченість, контраст головних героїв та персонажів, що ніби з картин "старих голландців", — все логічно й цілісно. Але, припускаю, додивитися таке суворе дійство зміг лише неабиякий глядач.
Чи варто на це зважати? Хіба з комерційних міркувань, адже від продюсера чекають передусім окупності. Проте у цьому випадку Boutonnat вклав власні кошти.
Так або інакше, за рішенням продюсера фільм був вилучений з прокату, співпраця з Farmer перервалась. Сама ж Mylène, разом з Jeff Dahlgren, виконавцем головної чоловічої ролі, виїхала до Америки.
Giorgino не забули. Фільм знайшов своїх глядачів і, попри те, що не став "народним", багато хто вважає це класикою.
P.S. У наступному своєму фільмі (Jacquou le croquant), Laurent Boutonnat вже подбав про решту глядачів